Майже 99% так званих українських «вишів» є уламком світу, який припинив своє існування майже тридцять років тому.
Той світ дозволяв майже нульовий рівень суб'єктності науковців та публічних інтелектуалів. Ініціатива там була узурпована політичним істеблішментом і силовиками. І коли виникала потреба у нових машинах, ліках чи технологіях, він намагався або вкрасти готове рішення, або видушити його за будь-яку ціну з тих, хто не втратив здатність мислити, не дбаючи про відтворення цієї здатності. Або ж склепати його з фанери. Натомість університет у відкритому світі, та особливо у економічно спроможних країнах — це значною мірою результат великої угоди між інтелектуалами, бізнесом, державними структурами та іншими зацікавленими сторонами. Відтак першим кроком до створення справжнього, а не солом’яного університету є розділення процесів урядування і управління, і, водночас, поєднання лідерства і менеджменту. В результаті університети отримують значну автономію, підкріплену ресурсами в обмін на результати праці дослідників, які мають практичну користь. У чому ж користь цих неочевидних результатів? Вони розширюють розмір «пирога» благ і активів, яким володіє певне суспільство, і тим збільшують об'єм шансів для кожного громадянина.
Немає коментарів:
Дописати коментар